Юні кияни - місто формує дітей, а діти місто
П'ятниця, 05 липня 2019

Юні кияни - місто формує дітей, а діти місто

Найкраще - дітям! Ми настільки звикли до цього гасла, що іноді віримо, що наш світ так влаштований. Насправді коли навіть цілком задоволені навколишнім середовищем містяни стають батьками, їх очікує ціла низка стресів. Виявляється, що будинки, вулиці і транспорт не пристосовані для дитячих колясок, а на начебто «хороших і красивих» дитячих майданчиках дитина може травмуватися, і за нею доводиться пильнувати.

Але раннє дитинство, в основному контрольоване батьками, півбіди. Коли наша дитина опиняється наодинці з вулицею - батьківські тривоги тільки ростуть. Можна навіть зустріти думку, що зниження народжуваності в розвинених країнах пов'язано саме з урбанізацією - за кількома дітьми просто не встежиш в бурхливому міському середовищі.
Отже, спробуємо розібратися де приховані головні дитячі небезпеки і як місто може стати простором розвитку і можливостей вже з перших років життя.

Коли новоспечені щасливі батьки вперше виходять з новонародженим громадянином в міський простір - їх очікує справжнісінький шок. Виявляється, що наше місто, яке ще донедавна начебто було цілком стерпним, перетворюється на місто, що агресивно ставиться до дітей, молодих мам і тат. Ліфт в будинку не довозить до вулиці – на багатьох сходах гарантовано доведеться нести коляску на руках, з'їзди на переходах є далеко не скрізь - цим просто ніхто не цікавиться і не веде облік. Як і самі жителі - просто немає соціального запиту на зручний простір!

Сходи, пандуси і з'їзди, на перший погляд, банальщина, що стимулює поліпшення фізичної форми батьків. Насправді ж тут починається та сама гендерна нерівність, з якою у нас начебто борються, - ці навантаження лягають в першу чергу на жінок, які нещодавно народили, адже після пологів організм жінки ослаблений, натомість багатьом мамам доводиться тягати коляски сходами.

Коли дитина робить перші кроки - це величезна радість для батьків, але, навчившись ходити, хлопчики і дівчатка стрімголов біжать вивчати світ. На жаль, навіть прибудинкові території не можна назвати безпечним простором, в першу чергу через автомобілі. Водіям  складно контролювати простір - багато «мертвих зон», а діти до того ж люблять грати в хованки між автівками. Двори без машин - великий крок до безпечного перебування там дітей, але в той же час вирощувати дитину в «тепличних умовах» теж не варіант.

Підростаючи, діти випробовують світ на міцність, шукають ту межу ризику, за яку заходити не варто. Якщо загородити, то дитина просто буде шукати інше місце для випробувань, ну хто ж з нас не грався в дитинстві у покинутих будівлях або інших схожих місцях, де і дорослим небезпечно? Безпечна інфраструктура - не обнести все парканами, а вберегти від реальних небезпек і дати можливість вчитися бути в цьому світі.

Дітям подобається ризикувати, але для різних вікових груп це різні завдання. Реалії ж у місті такі - дитячі майданчики цікаві дітям певного віку (в середньому 4-8 років), хто молодший - небезпечно, хто доросліший - нудно. Та й хто здогадується ставити гойдалки посеред майданчика, щоб батьки ловили з-під них дітей?

Чи багато можливостей для розвитку дає благоустрій наших дворів? Примітивні лавочки, дитячі майданчики, орієнтовані на середній дитячий вік, в багатьох дворах можемо спостерігати великі порожні захаращені простори і хаотичні парковки.
Саме з такого оточення і формується світогляд дитини її соціальна відповідальність, а часто і характер. У багатьох західних містах вже давно зрозуміли, що керувати поведінкою людей цілком можна за допомогою інфраструктури. І те середовище, в якому ростуть і розвиваються наші діти неабияк впливає на майбутні покоління і відношення громадян до свого міста, своєї держави.

Важливо, щоб підростаючі мешканці міста мали можливість проявити себе - багатьом важливо бути в центрі уваги, і щоб це були позитивні практики. Спортивні майданчики для дітей різного віку, публічні простори, де можна проводити навчальні заняття, ігри, показ відео, території для «позитивних» видів відпочинку і спілкування - все це повинно давати можливості самовираження. І це є більш ефективні рішення, ніж заборони і спроби тотального контролю за підростаючим поколінням.

Дітям дуже важлива соціалізація і не просто як альтернатива вулиці. За допомогою інфраструктури, як фізичної, так і соціальної, важливо створити хорошу вулицю, тобто місто, як спільнота громадян, що виховує.

Різні фестивалі, вуличні активності, карнавали, спортивні та інтелектуальні змагання - важливо допомогти «новим» містянам якомога швидше включитися в міське життя, і щоб батьки за це не побоювалися. Не менш важливі «треті місця» - всі ці креативні простори, коворкінги, антикафе і просто перетворені в такі заклади бібліотеки і підліткові клуби.

Коли ми говоримо про соціальну відповідальність: не смітити, не займатися вандалізмом, не ображати тварин, а тим більше щось робити усвідомлюючи, наприклад сортувати сміття, займатися благодійністю, поважати і піклуватися про інших людей, прості пояснення «так треба робити» найчастіше допомагають слабо. У розвинених країнах поширення набувають інформаційні центри - своєрідні «фронт-офіси» підприємств і організацій, які часто закриті від публіки у нас.

Міські звалища і сміттєсортувальні станції, каналізаційні та водопровідні компанії, центри безпеки дорожнього руху, соціальні центри допомоги бідним і соціально незахищеним - всі вони стають місцями відвідування екскурсійних груп школярів, яким на простих прикладах пояснюють те саме як має бути правильно.

Коли дитина своїми очима бачить, як розкладається сміття або що буде, якщо не пристебнути ремінь безпеки в машині, це працює краще абстрактних нотацій. До речі, це і хороший спосіб впливати на дорослих: прийшовши додому, діти набагато ефективніше чиновників і поліцейських зможуть пояснити, чому потрібно робити саме так і що трапиться, якщо діяти інакше.

Професійна орієнтація - величезна проблема нашого суспільства, діти часто йдуть навчатися «куди вийшло», втрачають кілька років, і не бачать сенсу в навчанні, а потім досить важко адаптуються до реального ринку праці. Тим часом профорієнтацією цілком можуть займатися муніципалітет і муніципальні підприємства міста.

Дні відкритих дверей в муніципальних установах, паради комунальної (а не військової) техніки, екскурсії в успішні компанії, майстер-класи, або невеликі практики для підлітків - чудові можливості відчути наживо можливу професію. Дитячі ярмарки та благодійні розпродажі іграшок, випеченого дітьми печива, платформи дитячих підробітків і першого бізнесу - можливості з юних років навчитися заробляти і поводитися з грошима.

В європейських містах поширені практики, коли містяни самі розробляють і вибирають проекти розвитку міста, впроваджують вже з 12-14 років. Власне, їм жити в містах і впливати на формування міського простору. Там також є - шкільні парламенти, студентське самоврядування. Ні, це не піонерія та комсомол «під чуйним керівництвом партії і уряду», а реальне самоврядування, школа містянина. Це те, що наразі запроваджується в нашому місті.

Що ж буде, якщо це не реалізовувати, якщо все залишити як є в мінливому світі? Як мінімум - чергова контркультура, юнацький максималізм як протест проти нинішньої ситуації, як максимум - соціально небезпечні практики, депресії, підліткові суїциди. Багато підлітків з легкістю йдуть у віртуальний світ, щоб не помічати, не сприймати, не відчувати навколишні нудоти та безнадії, не маючи можливості або хоча б віри змінити це.

Є й інший вихід - виїхати. В інше місто, в іншу країну - підлітки часто не бачать можливості самим змінити міський простір і суспільство, вони його або приймають, або ні. Недарма європейські міські стратеги ставлять підлітків і молодь на перше місце і задовольняють їх запити щодо розвитку міста, залучають в міські процеси, і дають можливість самореалізуватися в своєму місті.
Місто формує дітей, діти виростають і змінюють, формують місто.

Юні кияни - місто формує дітей, а діти місто
П'ятниця, 05 липня 2019

Юні кияни - місто формує дітей, а діти місто

Найкраще - дітям! Ми настільки звикли до цього гасла, що іноді віримо, що наш світ так влаштований. Насправді коли навіть цілком задоволені навколишнім середовищем містяни стають батьками, їх очікує ціла низка стресів. Виявляється, що будинки, вулиці і транспорт не пристосовані для дитячих колясок, а на начебто «хороших і красивих» дитячих майданчиках дитина може травмуватися, і за нею доводиться пильнувати.

Але раннє дитинство, в основному контрольоване батьками, півбіди. Коли наша дитина опиняється наодинці з вулицею - батьківські тривоги тільки ростуть. Можна навіть зустріти думку, що зниження народжуваності в розвинених країнах пов'язано саме з урбанізацією - за кількома дітьми просто не встежиш в бурхливому міському середовищі.
Отже, спробуємо розібратися де приховані головні дитячі небезпеки і як місто може стати простором розвитку і можливостей вже з перших років життя.

Коли новоспечені щасливі батьки вперше виходять з новонародженим громадянином в міський простір - їх очікує справжнісінький шок. Виявляється, що наше місто, яке ще донедавна начебто було цілком стерпним, перетворюється на місто, що агресивно ставиться до дітей, молодих мам і тат. Ліфт в будинку не довозить до вулиці – на багатьох сходах гарантовано доведеться нести коляску на руках, з'їзди на переходах є далеко не скрізь - цим просто ніхто не цікавиться і не веде облік. Як і самі жителі - просто немає соціального запиту на зручний простір!

Сходи, пандуси і з'їзди, на перший погляд, банальщина, що стимулює поліпшення фізичної форми батьків. Насправді ж тут починається та сама гендерна нерівність, з якою у нас начебто борються, - ці навантаження лягають в першу чергу на жінок, які нещодавно народили, адже після пологів організм жінки ослаблений, натомість багатьом мамам доводиться тягати коляски сходами.

Коли дитина робить перші кроки - це величезна радість для батьків, але, навчившись ходити, хлопчики і дівчатка стрімголов біжать вивчати світ. На жаль, навіть прибудинкові території не можна назвати безпечним простором, в першу чергу через автомобілі. Водіям  складно контролювати простір - багато «мертвих зон», а діти до того ж люблять грати в хованки між автівками. Двори без машин - великий крок до безпечного перебування там дітей, але в той же час вирощувати дитину в «тепличних умовах» теж не варіант.

Підростаючи, діти випробовують світ на міцність, шукають ту межу ризику, за яку заходити не варто. Якщо загородити, то дитина просто буде шукати інше місце для випробувань, ну хто ж з нас не грався в дитинстві у покинутих будівлях або інших схожих місцях, де і дорослим небезпечно? Безпечна інфраструктура - не обнести все парканами, а вберегти від реальних небезпек і дати можливість вчитися бути в цьому світі.

Дітям подобається ризикувати, але для різних вікових груп це різні завдання. Реалії ж у місті такі - дитячі майданчики цікаві дітям певного віку (в середньому 4-8 років), хто молодший - небезпечно, хто доросліший - нудно. Та й хто здогадується ставити гойдалки посеред майданчика, щоб батьки ловили з-під них дітей?

Чи багато можливостей для розвитку дає благоустрій наших дворів? Примітивні лавочки, дитячі майданчики, орієнтовані на середній дитячий вік, в багатьох дворах можемо спостерігати великі порожні захаращені простори і хаотичні парковки.
Саме з такого оточення і формується світогляд дитини її соціальна відповідальність, а часто і характер. У багатьох західних містах вже давно зрозуміли, що керувати поведінкою людей цілком можна за допомогою інфраструктури. І те середовище, в якому ростуть і розвиваються наші діти неабияк впливає на майбутні покоління і відношення громадян до свого міста, своєї держави.

Важливо, щоб підростаючі мешканці міста мали можливість проявити себе - багатьом важливо бути в центрі уваги, і щоб це були позитивні практики. Спортивні майданчики для дітей різного віку, публічні простори, де можна проводити навчальні заняття, ігри, показ відео, території для «позитивних» видів відпочинку і спілкування - все це повинно давати можливості самовираження. І це є більш ефективні рішення, ніж заборони і спроби тотального контролю за підростаючим поколінням.

Дітям дуже важлива соціалізація і не просто як альтернатива вулиці. За допомогою інфраструктури, як фізичної, так і соціальної, важливо створити хорошу вулицю, тобто місто, як спільнота громадян, що виховує.

Різні фестивалі, вуличні активності, карнавали, спортивні та інтелектуальні змагання - важливо допомогти «новим» містянам якомога швидше включитися в міське життя, і щоб батьки за це не побоювалися. Не менш важливі «треті місця» - всі ці креативні простори, коворкінги, антикафе і просто перетворені в такі заклади бібліотеки і підліткові клуби.

Коли ми говоримо про соціальну відповідальність: не смітити, не займатися вандалізмом, не ображати тварин, а тим більше щось робити усвідомлюючи, наприклад сортувати сміття, займатися благодійністю, поважати і піклуватися про інших людей, прості пояснення «так треба робити» найчастіше допомагають слабо. У розвинених країнах поширення набувають інформаційні центри - своєрідні «фронт-офіси» підприємств і організацій, які часто закриті від публіки у нас.

Міські звалища і сміттєсортувальні станції, каналізаційні та водопровідні компанії, центри безпеки дорожнього руху, соціальні центри допомоги бідним і соціально незахищеним - всі вони стають місцями відвідування екскурсійних груп школярів, яким на простих прикладах пояснюють те саме як має бути правильно.

Коли дитина своїми очима бачить, як розкладається сміття або що буде, якщо не пристебнути ремінь безпеки в машині, це працює краще абстрактних нотацій. До речі, це і хороший спосіб впливати на дорослих: прийшовши додому, діти набагато ефективніше чиновників і поліцейських зможуть пояснити, чому потрібно робити саме так і що трапиться, якщо діяти інакше.

Професійна орієнтація - величезна проблема нашого суспільства, діти часто йдуть навчатися «куди вийшло», втрачають кілька років, і не бачать сенсу в навчанні, а потім досить важко адаптуються до реального ринку праці. Тим часом профорієнтацією цілком можуть займатися муніципалітет і муніципальні підприємства міста.

Дні відкритих дверей в муніципальних установах, паради комунальної (а не військової) техніки, екскурсії в успішні компанії, майстер-класи, або невеликі практики для підлітків - чудові можливості відчути наживо можливу професію. Дитячі ярмарки та благодійні розпродажі іграшок, випеченого дітьми печива, платформи дитячих підробітків і першого бізнесу - можливості з юних років навчитися заробляти і поводитися з грошима.

В європейських містах поширені практики, коли містяни самі розробляють і вибирають проекти розвитку міста, впроваджують вже з 12-14 років. Власне, їм жити в містах і впливати на формування міського простору. Там також є - шкільні парламенти, студентське самоврядування. Ні, це не піонерія та комсомол «під чуйним керівництвом партії і уряду», а реальне самоврядування, школа містянина. Це те, що наразі запроваджується в нашому місті.

Що ж буде, якщо це не реалізовувати, якщо все залишити як є в мінливому світі? Як мінімум - чергова контркультура, юнацький максималізм як протест проти нинішньої ситуації, як максимум - соціально небезпечні практики, депресії, підліткові суїциди. Багато підлітків з легкістю йдуть у віртуальний світ, щоб не помічати, не сприймати, не відчувати навколишні нудоти та безнадії, не маючи можливості або хоча б віри змінити це.

Є й інший вихід - виїхати. В інше місто, в іншу країну - підлітки часто не бачать можливості самим змінити міський простір і суспільство, вони його або приймають, або ні. Недарма європейські міські стратеги ставлять підлітків і молодь на перше місце і задовольняють їх запити щодо розвитку міста, залучають в міські процеси, і дають можливість самореалізуватися в своєму місті.
Місто формує дітей, діти виростають і змінюють, формують місто.